Розділові знаки

Люди з інвалідністю, все життя яких – суцільна боротьба з перешкодами, що й досі існують в суспільстві завдяки багаторічній радянській політиці, в умовах карантину опинилися ще більше стиснутими рамками нових правил.

Після Другої Світової Війни впродовж кількох десятків років радянська влада робила таких людей невидимими для інших: їх не брали до навчальних закладів та не влаштовували на роботу, їх світ зазвичай обмежувався стінами так званих “будинків інвалідів”, а про адаптовані та зручні міські простори не йшла навіть мова. 

На жаль, нинішня ситуація з комплексною адаптацією урбаністичних просторів, сфер товарів і послуг, відпочинку та рекреації тощо до потреб та можливостей людей з інвалідністю в Україні залишається вкрай невтішною.

Незважаючи на позитивні зрушення у цій сфері через успішні проекти та ідеї, реалізовані в різних містах, вони залишаються лише окремими острівками і не поєднані національною концепцією чи стратегією.

Такий стан речей робить людей з інвалідністю набагато більше вразливими перед багатьма (навіть дріб’язковими для більшості людей) проблемами. І саме ця потреба у захисті робить їх постійними клієнтами безлічі установ та організацій, які:

• по-перше, переважно не надають комплексної допомоги або дистанційної (що змушує відвідати цілу низку установ для отримання результату)

• по-друге, часто вимагають додаткові довідки та документи для отримання послуг (а це додаткові витрати: логістика, час, фінанси)
• по-третє, можуть знаходитися на значній відстані одна від одної, або ж і зовсім в іншому населеному пункті (що для багатьох є серйозним (а іноді просто нездоланним) фізичним бар’єром)

Відсутність або брак ресурсів, технічних засобів або необхідних фізичних можливостей, знань чи навичок для користування ними, часто створює для людей з інвалідністю додатковий – інформаційний бар’єр. 

Тому природно, що громадські радники у своїх громадах активно і тісно працюють як власне з людьми з інвалідністю, так й з організаціями, які надають їм допомогу. Вони є не просто надійним джерелом інформації, –  це люди, які здатні створити позитивний тиск на органи влади та місцевого самоврядування, необхідний для впровадження певних змін чи рішень як для окремих мешканців так і громади в цілому.

Свої зусилля в рамках проекту радники спрямували на налагодження співпраці між органами влади та місцевого самоврядування, психологами, соціальними працівниками, медиками, фахівцями системи БПД та неурядовими організаціями аби створити майданчики для спілкування та виявлення потреб людей з інвалідністю, а також організації відповідної допомоги. 

Важливим продуктом діяльності напрямку є Алгоритм дій при захворюванні на COVID-19 члена родини, в якій проживає людина з інвалідністю – своєрідна дорожня карта, яка має допомогти зорієнтуватися у першочергових кроках, які необхідно зробити, щоб убезпечити себе і своїх рідних.

Алгоритм корисний тим, що не лише є універсальним для людей з будь якої громади України у частині рекомендованих дій, які терміново потрібно здійснити у разі виявлення симптомів COVID-19, але й передбачає адаптацію та деталізацію кроків для певної громади відповідно до конкретних умов, можливостей та ризиків.

“Ефект розповсюдження «Алгоритму Covid-19 в Дії» перевершив всі сподівання! Загальна кількість людей, які були охоплені алгоритмом – сягає понад 10 тисяч, з них – більше 1000 людей з інвалідністю та членів їх родин” – зазначає координаторка напрямку, громадська радниця з Конотопа Сумської області Інна Білоус.

Нагадаємо, що проект “Підтримка малих громад в умовах COVID-19” реалізується за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” на рівні 35 громад у 17 областях України, а участь у його виконанні беруть 39 громадських радників та радниць, що мешкають у цих громадах.